Ключовим питанням, на яке потрібно було відповісти комуністам для сталості свої влади – як колись Московським князям – було питання імперіуму.
Хто би не займав трон Візантії, він ставав імператором тому, що джерелом його влади був бог, – а право здійснювати цю владу, імперіум, він отримував від своїх римських попередників. Імператором опинявся не «помазаник божий» (таке було неможливо протягнути в державі, правителями якої ставали представники різних династій внаслідок заколотів і переворотів) – проте той, хто ставав імператором, одночасно ставав божим помазаником.
Карл Великий, об’єднавши західну частину колишньої Римської імперії, зміг «відгризти» свій імперіум у візантійців – і дав поштовх європейським династіям.
Чингіз-хан правив Монгольською імперією, оскільки був Сином Неба. Цей титул він присвоїв собі сам, знищивши тих, хто був з ним не згодний. Монголи не вдавалися до складних генеалогій та історичних спекуляцій, оскільки рівень розвитку, на якому вони перебували, цілком задовольняли прості легенди, підкріплені військовою силою, – а на легітимність в очах якихось європейських королів вони не претендували.
Джерелом влади російських імператорів теж був бог – прив’язку себе до римо-візантійських династій вони конструювали протягом 300 років шляхом одного вдалого шлюбу та низки історичних маніпуляцій.
Але що було джерелом влади комуністів? Як і у Чингіз-хана, її джерелом було насильство в інтересах невеликої панівної групи – але на рівні ідеології за насильством має стояти ще щось, інакше такий імперіум у ХХ столітті виявлявся недовговічним. Відмовившись від бога, комуністи, у дусі Просвітництва, проголосили фундаментом своєї влади науку. Точніше, видану за науку марксистську теорію.
Чи виправдані насильство та примус тут і зараз, якщо в результаті людство прийде до Золотого віку? Утопісти, і комуністи серед них, відповідали на це питання ствердно. Але утопій за час існування людства було декілька, утім, Золотий вік так і не настав. Значить, щоб прийняти утопію (і разом з нею – насильство та примус), потрібно бути впевненим, що карта, за якою людство ведуть до Золотого віку, правильна. У позитивістському ХІХ столітті правильним вважалося наукове – і звідси з’явилося так багато намагань втиснути різні дисципліни, від філософії чи економіки до екзотичних психоаналізу чи антропософії, у рамки наукової парадигми.
Саме тому для комуністів було критично важливим надати марксистській теорії, джерелу своєї влади, статус наукового – істинного – знання. Владімір Ленін зробив це з елегантністю Чингіз-хана, проголосивши, що «вчення Маркса – всесильне, оскільки воно правильне». Відтак, як би не діяли комуністи, вони мали на це право, оскільки практично реалізовували постулати марксистської науки.
Ідея майбутньої Світової Радянської Соціалістичної Республіки і її відправна точка – Радянський Союз, дозволили комуністичним ідеологам перестрибнути через згубну для Росії ідею національних держав, що виникли в Європі після Першої світової війни. Національні держави мали бути замінені імперією нового типу, що заперечувала саме слово «імперія», – всесвітнім інтернаціоналом трудящих.
